«Уже совсем скоро мы с вами будем отмечать величайший христианский праздник Рождества Христова.
Это праздник имеет глубочайший смысл и величайшее значение — родился Спаситель мира…
Рождение Богомладенца — это начало нашего спасения. Это возможность для всего человечества соединиться с Богом и жить в Нём вечно.
С этим праздником связано множество замечательных традиций нашего народа. Например, принято было на Рождество собирать нищих, кормить голодных, угощать друзей сладостями, с просьбой помолиться об умерших сродниках.
Замечательная традиция — собираться вместе и петь колядки, петь псалмы, песни, которые прославляют Господа и Его Пречистую Мать.
Были традиции и сомнительные: гадания и глупые приметы, отдающие язычеством.
Но самым горьким явлением является то, что, иногда, на Рождество мы вообще забываем о Боге.
Подменяем духовное материальным. Какими-то варениками подменяем встречу со Спасителем…
Именно поэтому я хочу прочесть одно из своих любимых стихотворений. Оно называется «Коляда»», — поделился литератор и публицист Ян Таксюр.

На Різдво колядували.
Ой, колядували!
І чого нам добрі люди
Тільки не давали!
Свинини – з Верховини!
Гусятини – з Пирятина!
А одні господарі щедрі
Дали по десять «євро»…
Ну, і ми ж не підкачали!
Кричали, волали, танцювали!
А нам за те сала, сала, сала!
А в одній хаті
Новенького ноутбука подарували.
Виходить, співали не марно,
Колядували гарно.
Потім сіли ми, розмальовані,
Ділити наколядоване.
Веселі, рум’яні
Свіжолиці,
Майже не п’яні.
Ділилися чесно, без драки,
В усякому разі, до того прагнули.
Тільки раз кумові моєму
Дали по пиці,
Щоб не був наглим він.
Потім пішли до столу!
По дванадцять страв
Кожен прибрав!
Вареники з горохом,
З вишнею, з маком
І для приколу
З батончиком «Баунті»!
Так було смачно,
Просто всі були в ауті!
Потім іще голубці,
Ржані млинці
І ці, забув як називається,
Але як з’їси, до 8-го березня
Ікається.
Після того пішло скоромне!
І таке ж огромне!
Кабани, каплуни,
Шашлики, бики!
І коли кум спитав:
«А де у вас суші?»,
Так наче плюнув у душу,
Думали, задушим.
Що ж стосується горілки та самогону,
Тут рахунок грамів
Пішов на мільйони!
Коротше, стільки влили того добра
До свого нутра,
Води стільки не мають
Усі притоки Дніпра!
І раптом…
Раптом, коли вже ранок
За лісом почав тремтіти,
Коли найтендітніші гості
Попадали в холодець
І спали, мов діти,
Кум мій завзятий
Встає і каже:
«А дозвольте спитати.
Якщо я не помилився,
Ми так вправно гуляємо,
Бо хтось народився,
Не підкажете, хто?
І запала тиша…
От не люблять мого кума за то,
Що як вип’є, не тримає кришу!
І такі запитання ставить, чудак,
Ніби в нас якесь «Что? Где? Когда?».
Ну, тут я цього інтелектуала
За полу посмикав,
З останніх сил заграв останній музика,
Потім пісню ще затягнули,
Та не скінчили, поснули.
Тільки одне хлопча маленьке
Прокинулось, біленьке,
Вийшло з хати, глянуло на зорі
Та й каже таткові, що спав у дворі:
«Тату, тату, дивіться!
Он янголи в небі плачуть…»
Та ніхто, ніхто не почув
Ті слова дитячі.

6 января 2021, Киев